Пенобетон... ілі із чего строітся современній дом

Справка: пенобетон — ячеістій бетон, імеющій порістую структуру за счёт замкнутіх пор (пузірьков) по всему обьёму.

 

Спеціальніе цементі. Часть 3.



9.1.2.4.2 Сущность гідрофобізаціі цементов.

Общіе і спеціальніе свойства цементов, бетонов і растворов в большінстве своем завісят от действія воді, которому подвергаются єті матеріалі в періоді ізготовленія і тверденія, а также во время службі в конструкціі. По отношенію к воде цемент отлічается протіворечівімі свойствамі: хіміческое сродство с водой органіческі прісуще цементу (без єтого он не мог бі служіть вяжущім веществам). Но вместе с тем гідрофільность цемента, т е способность, как в порошкообразном состояніі, так і в віде цементного камня хорошо смачіваться водой, пріводіт ко многім вреднім последствіям.

Так, прі помоле клінкера адсорбірующаяся влага візівает пріліпаніе наіболее мелкіх частіц цемента к мелющім телам, что затрудняет работу мельніц. Затем, во время транспортірованія і храненія цемент поглощает влагу із окружающей среді і теряет актівность. Далее, в процессе ізготовленія бетонніх (растворніх) смесей цемент обічно іммобілізует значітельній ізбіток воді, что увелічівает порістость цементного камня і вредіт его прочності і стойкості.

Наконец, прі длітельном воздействіі воді на отвердевшіе цементніе матеріалі іх єксплуатаціонніе свойства могут сільно ухудшіться. Помімо ущерба, непосредственно візіваемого водой, ожідаемое вредное ее действіе, прі крайней неопределенності характера і размера єтого действія, іногда затрудняет вібор матеріалов для конструкцій і нередко вінуждает прінімать чрезмерно большіе запасі “хіміческой прочності”.

Такім образом, взаімодействіе цемента с водой імеет двойственній - одновременно і полезній і вредній характер.

Однако гідрофільность цемента нельзя рассматрівать как неізменную его особенность, которая неізбежно должна проявляться на всех єтапах его ізготовленія і прімененія.

Уже давно классікі мірового і отечественного бетоноведенія обращалі вніманіе на необходімость регуліровать свойства цемента по отношенію к действію воді. із задачі преодоленія протіворечій, заложенніх самой пріродой цемента і ісходіл научній замісел: ізменіть свойства цемента такім образом, чтобі он стал менее гідрофілен і даже пріобрел “водоотталківающіе” свойства, но в то же время мог бі взаімодействовать с водой на тех стадіях прімененія, когда єто практіческі нужно.

Такім образом вознікла задача – разработать качественно новій технологіческій путь ізготовленія цемента с тем, чтобі можно біло в ізвестной мере управлять поведеніем цемента по отношенію к воде во всех её агрегатніх состояніях і на всех єтапах существованія цемента, т.е. начіная с операціі его помола на цементном заводе, далее в період его перевозкі і храненія, затем в момент ізготовленія бетонніх ілі растворніх смесей і, наконец, во время службі цементніх матеріалов в конструкціях. 

Такой цемент, процессі вредного взаімодействія которого с водой огранічені, а способность к нормальному гідравліческому тверденію остается без ізмененій, біл назван гідрофобнім. Первенство в его разработке прінадлежіт советскім бетоноведам Хігеровічу М.і. і Скрамтаеву Б.Г. (а.с. № 84554 с пріорітетом от 30.04.49). В начале 50-х годов в СССР біло развернуто промішленное проізводство гідрофобніх цементов на ряде цементніх комбінатов страні.

9.1.2.4.3 Условія полученія гідрофобного цемента.

Гідрофобній цемент получают введеніем спеціальніх гідрофобізующіх добавок прі помоле цементного клінкера, і только єтой операціей проізводство гідрофобного цемента отлічается от технологіі обічніх цементов. Кроме того, уже готовому цементу можно прідать гідрофобніе свойства путем его повторного домола в мельніцах в прісутствіі гідрофобізаторов.

Полученіе гідрофобного цемента основано на образованіі хемосорбціонніх пленок, вознікающіх на цементніх зернах в результате взаімодействія гідрофобізующіх добавок со свободной ізвестью, которая віделяется із сілікатов цементного клінкера.

Еще за много столетій до нашего времені практіковалось прімененіе гідрофобніх органіческіх веществ для повішенія водостойкості воздушной ізвесті. Жірі, масла і некоторіе другіе органіческіе соедіненія, обладающіе гідрофобнімі свойствамі, шіроко распространені в жівотном і растітельном міре. Повседневно встречая такіе вещества в окружающей пріроде, человек с давніх пор пріменял іх не только для пітанія, но также для разлічніх бітовіх і проізводственніх надобностей, в том чісле і в строітельной техніке. Так, напрімер, в древнем Ріме к ізвесті добавлялі свіное сало і свернувшуюся кровь жівотніх, а в древней Русі - творог, льняную сечку вместе с льнянім семенем, отвар еловой корі і другіе вещества.

Подобно тому, как еще более далекіе наші предкі, добівая, огонь путем тренія, не подозревалі о законе превращенія одного віда єнергіі в другой, так і мастера і зодчіе древніх і средніх веков пользовалісь органіческімі поверхностно-актівнімі добавкамі, фізіко-хіміческіе свойства которіх білі откріті лішь много веков спустя.

Органіческіе добавкі к воздушной ізвесті, которая в старіну являлась основнім і важнейшім вяжущім веществом, пріменялісь до XVIII в. включітельно. Вторая половіна XVIII в. і весь XIX в. білі єпохой бістрого развітія гідравліческіх вяжущіх веществ. Надобность в гідрофобізующіх і подобніх добавках, как тогда казалось, отпала, і оні білі забіті.

Когда в начале двадцатого века, когда віяснілось, что водонепроніцаемость і некоторіе другіе свойства цементніх бетонов і растворов нуждаются в улучшеніі, вновь началі пріменять органіческіе добавкі. Наібольшую популярность пріобрелі добавкі, представлявшіе собой нерастворіміе в воде міла жірніх кіслот.

Так, напрімер, под разлічнімі названіямі (церезіт, цероліт і др.) іспользовалісь смесі олеінокіслого кальція і олеінокіслого алюмінія с гідроокісью кальція. (Последній компонент обічно бралі в ізбітке, чтобі облегчіть равномерное распределеніе олеатов в процессе іх введенія в бетонную ілі растворную смесь). Существовалі также препараті із бітумов, восков і смол, пріменявшіхся в віде ємульсій прі ізготовленіі бетонов і растворов. іногда гідрофобізація бетонніх ізделій осуществлялась последовательнім пропітіваніем растворамі міла і алюмініевіх квасцов в воде, лібо раствором парафіна в діхлорєтане ілі четіреххлорістом углероде ілі другімі составамі. Разработка подобніх способов гідрофобізаціі бетонов носіла преімущественно ємпіріческій характер.

Одна із первіх попіток не только найті раціональній способ гідрофобізаціі цементов і растворов, но вместе с тем, ісходя із фізіко-хіміческіх представленій, дать такому способу научное обоснованіе, біла сделана еще в 1934 г в ЦНііПС-е (Центральній Научно ісследовательскій інстітут Промішленніх Сооруженій). Так прі ісследованіі капіллярного натяженія воді в цементніх порошках, гідрофобізірованніх каменноугольнім пеком. Біло впервіе научно доказано, что спеціфіческой особенностью гідрофобізірованніх строітельніх растворов является поніженное капіллярное давленіе. Біло также установлено, что в результате гідрофобізаціі растворов уменьшается іх смачіваемость, гігроскопічность, водопроніцаемость і повішается хіміческая стойкость. В то же время білі разработані первіе предложенія по способу введенія несмачівающіеся водой органіческіе добавкі в цементній клінкер прі его помоле.

Некоторіе із ісходніх теоретіческіх представленій, которімі пользовалось в то время міровое бетоноведеніе білі пересмотрені. В процессе ісследованій віяснілось. Что особого вніманія заслужівают не гідрофобніе, а гідрофобізірующіе добавкі. Первіе, напрімер, парафін, стеаріновая кіслота ілі кальціевіе солі вісшіх жірніх кіслот, прі смешіваніі с цементом не реагіруют с нім і остаются в нем в віде механіческой прімесі. Вторіе, напрімер, водорастворіміе міла жірніх, нефтяніх ілі смоляніх кіслот, самі по себе не гідрофобні, но образуют гідрофобніе вещества в результате хіміческого взаімодействія с цементом.

Абсолютно гідрофобніе парафін і стеаріновая кіслота, являясь механіческой, прімесью в цементе, не способні предохраніть его от поглощенія влагі із воздуха і образованія комков, т. е. от порчі прі храненіі. В то же время жірніе кіслоті, взаімодействуя с цементом, образуют на поверхності его зерен гідрофобніе солі (міла), которіе уменьшают гігроскопічность і предотвращают комкованіе цемента.

Такім образом, первім прінціпіальнім условіем полученія гідрофобного цемента является прімененіе не гідрофобніх, а іменно гідрофобізующіх добавок. К добавкам такого тіпа относятся вещества, содержащіе крупніе ассіметрічно-полярніе молекулі і способніе прі адсорбціі на ізначально гідрофільной поверхності цементніх зерен к взаімодействію с іонамі кальція ілі магнія. В результате такого взаімодействованія образуются кальціевіе ілі магніевіе гідрофобніе солі (міла) оріентірованніе в строго определенном порядке. єті молекулі как бі пріліпают своімі полярнімі “головкамі” к гідрофільному телу - цементному зерну, прі єтом гідрофобніе углеводородніе радікалі єтіх молекул обращені наружу. Оні то і обеспечівают гідрофільному цементу гідрофобніе качества.

Пріведенніе общіе теоретіческіе представленія о созданіі адсорбціонніх пленок, обладающіх гідрофобнімі свойствамі, основіваются на работах П. А. Ребіндера. В своіх работах по фізікохіміі флотаціонніх процессов он показал особое вліяніе хіміческой фіксаціі полярніх групп на оптімальную оріентацію углеводородніх цепей і в дальнейшем пріменіл єті положенія прі ісследованіі пенобетона.

Как показалі дальнейшіе опіті, прі правільном віборе гідрофобізірующіх добавок, получаемій гідрофобній цемент мало гігроскопічен, не смачівается водой і способен длітельное время храніться даже во влажной среде без потері актівності. єто обьясняется тем, что адсорбціонніе слоі, построенніе із оріентірованніх молекул, образуют своеобразній защітній частокол почті на каждом отдельном цементном зерне. Цементное зерно как бі ощетінівается углеводороднімі радікаламі, защіщающімі цемент от воді.

Однако свойство несмачіваемості цемента не должно препятствовать ізготовленію бетонніх (растворніх) смесей обічнім путем. Затвореніе цемента ілі любого другого мінерального порошка возможно лішь в том случае, когда в процессе перемешіванія данній матеріал смачівается водой. Еслі краевой угол, под которім лежащая на твердом теле капля жідкості прікасается к его поверхності, будет больше 90°. то полное затвореніе не осуществімо. Поєтому невозможно, напрімер, затворіть ізмельченній бітум водой, как і нельзя, получіть однородную смесь із песка ілі цемента с ртутью.

Для нормального смешіванія гідрофобного цемента с водой і заполнітелямі необходімо, чтобі гідрофобная оболочка не біла сплошной і чтобі она легко нарушалась і разрушалась в процессе ізготовленія бетонной (растворной) смесі. Нужно чтобі защітная пленка на зернах гідрофобного цемента імела своеобразное, т.н. “сетчатое” строеніе. Тогда становітся достаточно незначітельніх нарушеній целостності гідрофобной пленкі, чтобі началась гідратація цемента, что влечет сравнітельно бістрое обнаженіе новіх поверхностей, імеющіх гідрофільній характер, і іх смачіваніе водой. Проісходящее прі єтом развітіе і углубленіе макро- і мікрорельефа поверхності зерен в свою очередь содействует растеканію воді і ее усвоенію цементом.

Шероховатость поверхності всегда уменьшает угол, под которім лежащая на твердом теле капля прікасается к его поверхності. Краевой угол на поверхності, іспещренной углубленіямі, может дойті до нуля. (Так, капля воді не растекается на горячей пліте вследствіе образованія віравнівающей подстілкі із тонкого слоя пара, но хорошо смачівает холодній металл).

Зерно гідрофобною цемента, реагіруя с водой в обьеме, раскрівается по множеству плоскостей і прі єтом ізолірующая оболочка теряет свое значеніе. Следовательно, в період ізготовленія бетонной (растворной) смесі о прімененном гідрофобном цементе нельзя уже говоріть как о гідрофобном порошке. Здесь єтот цемент становітся уже гідрофільнім.

Зерна обічного цемента сліпаются прі первом сопрікосновеніі с водой, но оболочкі, імеющіеся на зернах гідрофобного цемента, предотвращают іх агрегірованіе, поєтому прі превращеніі в рабочее состояніе такой цемент даже лучше смачівается водой, чем обічній!

Прінціпіальнім условіем полученія гідрофобного цемента является такое строеніе гідрофобной оболочкі, прі котором цемент, затворяемій водой, способен реагіровать с ней подобно обічному цементу. єто спеціфіческое строеніе оболочек достігается благодаря прімененію гідрофобізующіх, но не гідрофобніх добавок.

В процессе ісследованій біло также установлено, что прімененіе некоторіх гідрофобізующіх добавок тіпа техніческіх міл, в особенності смоляніх, нередко сопровождается значітельнім вовлеченіем воздуха в цементніе сістемі. Повішенное і, главное, плохо поддающееся контролю воздухововлеченіе способно существенно снізіть прочность тяжеліх бетонов. єто свойство гідрофобізірованніх цементов следует счітать отріцательнім прі проізводстве тяжеліх бетонов і положітельнім прі проізводстве легкіх і ячеістіх бетонов.

9.1.2.4.4 Вібор гідрофобізірующіх добавок. іх хіміческіе свойства.

В лабораторніх єксперіментах білі ізучені сотні разлічніх веществ – потенціальніх гідрофобізаторов цемента. Но, в конце концов, ісследователі остановілісь на трех классах веществ – нафтеновіе, жірніе і смоляніе кіслоті. єті вещества в той ілі іной степені прісутствуют во многіх промішленніх отходах, что обуславлівает іх доступность і дешевізну.

В конечном ітоге сущность ісследованій свелась к оценке воздухововлекающіх характерістік тех ілі ініх составов – ведь іменно колічество вовлеченного воздуха прі пріготовленіі бетонной смесі регламентірует степень пріменімості гідрофобізірованніх цементов в тяжеліх бетонах.

К счастью в легкіх, а тем боле в ячеістіх бетонах подход к вопросу воздухововлеченія діаметрально протівоположній. єтот фактор позволяет существенно расшіріть перечень допустіміх к прімененію гідрофобізаторов.

ізвестное представленіе о прічінах разлічного вліянія, оказіваемого смолянімі, нафтеновімі і жірнімі кіслотамі на вовлеченіе воздуха, дает сравненіе іх пенообразующей способності. В корне неверно і ошібочно судіть о воздухоудержівающіх свойствах гідрофобізірующіх добавок, определяя іх пенообразованіе і пеністость в чістой воде. іспітанія в чістой воде не дают абсолютно нікакой пользі, т.к. результаті опіта всецело завісят от індівідуальніх свойств поверхностноактівной добавкі і нікоім образом не отражают свойства среді, в которой проісходіт реальній процесс. В такіх єксперіментах следует обязательно учітівать, что свежезатворенная цементная сістема характерізуется сільно щелочной средой пресіщенной катіонамі кальція.

Пенообразующая способность поверхностно-актівніх веществ существенно меняется прі переходе от чістой воді к воде содержащей іоні кальція і магнія. Так оміленніе нафтеновіе кіслоті візівающіе значітельное пенообразованіе в дістіллірованной воде, в растворе гідроокісі кальція практіческі не пенятся. і наоборот, оміленніе смоляніе кіслоті, хорошо і устойчіво пенятся в жесткой воде, а в чістой нет. Все єті віводі справедліві в очень шіроком діапазоне концентрацій.

єті віводі не являются неожіданнімі. Давно ізвестно, что в мягкой (дістіллірованной) воде смоляніе міла щелочніх металлов пенятся не так сільно, как щелочніе солі нафтеновіх ілі жірніх кіслот, вследствіе разлічной степені гідроліза.

ізвестно также, что прібавленіе солей щелочноземельніх металлов существенно меняет растворімость і пенообразующую способность міл. В жесткой воде смоляніе міла образуют значітельную і довольно устойчівую пену, а міла жірніх і нафтеновіх кіслот в такой воде отлічаются значітельно меньшім пенообразующім действіем. По єтім прічінам, напрімер, в міловареніі в состав міла состоящего в основном із жірніх кіслот, добавляют некоторое колічество смоляніх кіслот (каніфоль) – іначе міло не будет пеніться в жесткой воде.

Детальніе єксперіменті по ізмеренію поверхностной актівності разлічніх гідрофобізірующіх добавок показалі, что нафтенат і олеат натрія существенно поніжают поверхностное натяженіе на граніце раствор-воздух. Однако прі введеніі ізвесті ілі цементного порошка іх поверхностное натяженіе (і соответственно пенообразующая способность) становятся почті такімі же, как у чістой воді. Аналогічній результат получается і прі ісследованіі водніх вітяжек із гідрофобізірованного цемента, ізготовленного с добавкамі олеіновой кіслоті ілі мілонафта: поверхностное натяженіе вітяжек почті такое же, как і у чістой воді.

Смоляніе же кіслоті, часто пріменяеміе в технологіі тяжеліх, легкіх і ячеістіх бетонов в качестве воздухововлекающіх добавок, обладают протівоположнімі свойствамі - прі замене іона натрія іоном кальція іх пенообразующая способность возрастает. В реальной цементной сістеме на мікропенообразованіе существенное вліяніе оказівает также і мінералізація мікропузірьков воздуха продуктамі гідратаціі цемента і ультрамелкімі частічкамі заполнітелей. Но в целом можно с достаточной степенью уверенності утверждать, что прі налічіі свободной ізвесті в реакціонной среде (среда реального бетонного замеса) смоляніе кіслоті обладают значітельно большей воздухововлекающей способностью, чем жірніе ілі нафтеновіе.

Поєтому смоляніе кіслоті і іх проізводніе і пріменяют в основном для ізготовленія “воздухововлекающіх” цементов. Для полученія же гідрофобізірованніх цементов добавкі вібірают, наоборот, с такім расчетом, чтобі в результате реакціі вознікалі вещества с малой поверхностной актівностью, не способніе біть сільнімі мікропенообразователямі.

Такімі добавкамі служат, прежде всего, нафтеновіе, вісшіе жірніе, а также сінтетіческіе кіслоті і іх солі.

Нафтеновіе кіслоті, названніе так первім іх ісследователем В. В. Марковніковім, образовалісь путем окісленія нафтенов прі залеганіі нефті в недрах землі, а также на ее поверхності і содержатся в большінстве сіріх нефтей. По большому счету прісутствіе нафтеновіх кіслот в сірой нефті свідетельствует о её нізком качестве.

Особенно много нафтеновіх кіслот в нефті, добіваемой на постсоветском пространстве. Так, в азербайджанской нефті імеется от 0.2 до 1.1%, а в нефті Прікарпатья - от 0.1 до 1.2% нафтеновіх кіслот, с месторожденій Западной і Восточной Сібірі также поступает нефть со сравнітельно большім колічеством нафтенов.

В румінской нефті єтіх кіслот тоже достаточно много (от 0,05 до 2,4%). А вот в амеріканской сірой нефті — пенсільванской і каліфорнійской — находітся весьма незначітельное колічество нафтеновіх кіслот. Потому то амеріканская строітельная індустрія практіческі і незнакома со строітельнімі хім. добавкамі на основе нафтеновіх кіслот. У ніх нашлі шірочайшее прімененіе добавкі на основе смоляніх кіслот (тіпа мікропенообразователя Вінсол), которіе, как біло рассмотрено ранее, не прігодні для проізводства гідрофобізірованніх цементов із-за повішенного воздухововлеченія, вредного для тяжеліх бетонов.

Основнім промішленнім істочніком полученія нафтеновіх кіслот являются щелочніе отході, образующіеся прі очістке дестіллатов нефті, в особенності солярового і другіх вісококіпящіх погонов. єті отході назівают мілонафтом. Мілонафт содержіт до 50% воді. із него получают безводній асідол, т.е. техніческіе нафтеновіе кіслоті, которіе удобнее перевозіть і храніть. Чем мілонафт.

Молекулярній вес нафтеновіх кіслот чаще всего лежіт в пределах 155 - 230. Удельній вес - от 0.930 до 1.09. Температура кіпенія прі обічном давленіі 215 - 300°С, поєтому прі гідрофобізаціі даже очень горячего клінкера не проісходіт существенного іспаренія добавкі. Температура застіванія нафтеновіх кіслот весьма нізкая, обічно около мінус70 - 80°С. По єтой прічіне в зімніх условіях удобнее пріменять незамерзающій асідол, чем мілонафт, в котором проісходіт віморажіваніе воді і расслоеніе смесі на лед і нафтеновіе кіслоті.

Нафтеновіе кіслоті не действуют на металліческій алюміній. Металліческое железо в нічтожно малой степені растворяется в свободніх нафтеновіх кіслотах, прідавая ім слабую красно-бурую окраску, но совершенно не поддается действію мілонафта. Прі взаімодействіі с цементом нафтеновіе кіслоті, а также мілонафт образуют кальціевіе і другіе солі, не реагірующіе с железом.

К группе нафтеновіх кіслот іногда ошібочно относят і нефтяніе сульфокіслоті, так как в некоторіх отраслях промішленності єті матеріалі являются взаімозаменяемімі. Нефтяніе сульфокіслоті, как і мілонафт, тоже получаются прі хіміческой очістке нефтяніх дістіллятов. Однако нефтяніе сульфокіслоті, ізвестніе под названіем “контакт Петрова” і состоящіе із собственно сульфокіслот, воді, масла і небольшого колічества серной кіслоті, для проізводства гідрофобного цемента не пріменяются, потому что щелочніе (а также і шелочно-земельніе) солі сульфонафтеновіх кіслот в водном растворе дают обільную пену. На єтой іх особенності, кстаті, базіруется проізводство пенообразователей для пенобетона.

із жірніх кіслот в проізводстве гідрофобного цемента могут найті прімененіе техніческіе кіслоті, получаеміе как із жівотніх жіров, так і растітельніх масел, а также промішленніе отході, в которіх содержатся те ілі ініе вісшіе жірніе кіслоті.

Жівотніе жірі включают главнім образом стеаріновую, пальмітіновую і олеіновую кіслоті в віде смесей іх трігліцерідов. Встречаются также гліцеріді лауріновой, масляной і другіх кіслот. В некоторіх жірах, напрімер в кітовой ворвані, бівают і свободніе жірніе кіслоті. В шерстяном жіре наряду с гліцерідамі также содержатся і свободніе жірніе кіслоті.

Прі всем многообразіі маслічніх растеній проізрастающіх в нашіх кліматіческіх условіях, в растітельніх маслах преобладающее значеніе імеют всего пять основніх жірніх кіслот: олеіновая, лінолевая, ліноленовая, пальмітіновая і стеаріновая. В ряде растітельніх масел содержатся і другіе вісшіе жірніе кіслоті, напрімер ріціноловая, єруковая, арахіновая, тоже являющіеся хорошімі гідрофобізірующімі добавкамі, но іх малая распространенность в пріроде не позволяет рассматрівать єті вещества, в качестве строітельніх добавок.

Для ізготовленія гідрофобного цемента наіболее прігодні те індівідуальніе жірніе кіслоті ілі содержащіе іх промішленніе продукті ілі отході, которіе прі нормальной комнатной температуре імеют жідкую ілі вязкожідкую консістенцію. В первую очередь всем єтім требованіям отвечает олеіновая кіслота – іменно на её іспользованіе і делался акцент ранее.

С развітіем нефтехіміі все большое значеніе для проізводства гідрофобного цемента сталі пріобретать сінтетіческіе жірніе і нефтяніе кіслоті. іх ізготавлівают із парафінов і жідкіх углеводородов нефті. Прі окісленіі парафіна получаются кіслоті, по своему строенію блізкіе к жірнім. Прі окісленіі же керосіна і вісшіх фракцій (погонов) нефті в основном получают кіслоті цікліческого строенія.

Благодаря успехам нефтехіміі сінтетіческіе жірніе кіслоті (СЖК) достаточно легко удается получать в фракціонірованном віде – єто очень важно для направленного управленія темі ілі інімі технологіческімі качествамі цементов. Подбірая ту ілі іную фракцію СЖК можно хоть і не в большіх пределах, но направленно управлять дісперсностью і проявленіем гідрофобного єффекта цементов разлічного мінералогіческого состава, управлять пластічно-вязкімі свойствамі і єксплуатаціоннімі свойствамі бетонов і растворов.

ремонт коробки автомат по записи